Блокада ОРДЛО після рішення РНБО. Активісти їхати з редутів не збираються

РНБО України рішенням від 15 березня зупинило будь-який обмін ресурсами з ОРДЛО, фактично, легалізувавши та інституціоналізувавши торгівельну блокаду, яка велася активістами з січня місяця. 

Нас зацікавило питання - чи продовжується блокада і де наразі знаходяться ті, хто в кінці січня почав те, що стало подією №1 в країні.

Як виявилося, блокадники нікуди не поділися. Більше того, вони продовжують утримувати колії і не допускати перевезень вугілля з ОРДЛО до підконтрольної території України.

Доїхати до залізничної станції Кривий Торець із Костянтинівки о десятій ранку можна тільки на таксі. Усі 15 кілометрів машину трясе, підкидає, і я час від часу оглядаюся назад: чи не відвалилася якась деталь після того, як востаннє гупнуло?

  • У нас тут дороги воєнні. Такі ями, скільки живу, пам’ятаю. Їх трохи підлатають, але дощ піде, і знову те саме, що й було,- похмурого 62-річного таксиста Толю, мабуть, веселить те, як я підскакую на задньому сидінні, міцно тримаючи сумку з ноутбуком.

Роздовбані дороги тут – далеко не основна проблема. Навколишні краєвиди не радують. Старенькі сірі будиночки, іржаві автобусні зупинки, а у очах місцевих жителів – туга та безнадія. За металевим парканом видніється цегляна стара двоповерхова будівля – руїни величезного заводу.

  • Це був завод, де робили деталі для бурових висоток. Тисячі людей на ньому працювало. І мій батько в тому числі. А ще в нас був завод «Автостекло» - підприємство світового значення! Зірку для кремлівської вежі саме на цьому заводі зробили… А потім прийшов Яник з Ахмєткою, все розпиляли. Он – тільки витяжки і труби залишилися,- з гіркотою розказує чоловік.
  • А які ви бачите перспективи для Донбасу?
  • Ніяких. Ніяких покращень не буде. Все тільки гірше буде.

На фоні сумних краєвидів виблискують їдючі полоски лимонного кольору на зеленій формі – пост поліції. Водій попередив – зараз мені влаштують міні-допит.

  • Доброго дня. Паспорт пред’явіть, будь ласка,- троє молодих правоохоронців зігнулися і безцеремонно розглядають мене і весь салон.
  • Паспорт не взяла. Є водійські права і посвідчення журналіста.
  • Хм… Дивно. Паспорту немає. Ну, давайте права,- правоохоронці, не питаючи, сфотографували документи і доповіли начальству про мій приїзд.- До блокадників їдете?
  • Так.
  • А вам не страшно? Там дядьки серйозні.
  • Я ж не воювати їду. А спілкуватися.

 

Ідеалісти

За сто метрів від зелених наметів та жовтоблакитних прапорів скромно стоїть вишневе «Жигулі». Повний водій сидить за кермом і їсть бутерброд. Це співробітник СБУ на чергуванні. Неподалік щойно зупинився чистий білий фургон із величезним надписом «ОБСЄ». Із нього вийшла молода жінка-перекладач і двоє англомовних чоловіків старшого віку.

  • Вони щодня приїжджають. І задають одні і ті ж питання: як у нас справи, чи не сталося чогось незвичайного, що ми думаємо про поточну ситуацію. Ну ми відкриті. І повторюємо день у день одне і те ж,- пояснює мені молодий хлопець Микола, корінний житель Донецька.

 

3 (1)

Представників ОБСЄ блокадники сприймають як психологів: їм можна виговоритися, але толку мало.

Побратими називають його «Міністр» - такий позивний він отримав ще в 2014-му році, під час активної фази Антитерористичної операції:

  • Коли звільняли міста, у мене була важлива інформація, яку я передавав нашим військовим. Я був в курсі всіх подій. Як розвідник,- з гордістю розказує він.

Зараз бути розвідником Коля не може. Зате тут, на редуті, він відчуває себе корисним і потрібним. Свою значущість відчувають усі блокадники, які живуть у темно-зелених наметах – своїх маленьких фортецях.

5 (1)

Активісти оточили свої володіння колючим дротом. Реального захисту це не дає, але з таким «парканом» спиться трохи спокійніше.

Заходжу всередину намету. На матрацах та кожухах відпочиває десять чоловік. Ще два десятка людей зайняті на вулиці: хтось готує їсти, хтось чергує, а хтось спілкується з міжнародними спостерігачами.

Блокадники раді моєму приїзду – своїми емоціями вони хочуть поділитися з усіма, особливо із журналістами:

- Нас ображають, що ми бездомні, безробітні. Так, ми бездомні, бо втратили дім на окупованій території!,- емоційно додає кримчанин Борис, який востаннє був у рідному Сімферополі три роки тому, і чекає на переїзд до Києва своєї рідні: дядька, бабусі та дідуся.

Борис – юрист за освітою. Кілька років він працював у будівельній компанії, а коли почався Євромайдан, приїхав у Київ, і долучився до акцій протесту. Ліз у саме пекло подій і отримав поранення на Інститутській. А згодом - орден «За мужність» третього ступеня.

  • Нас ніхто не купує. Ми тут за покликом душі. Я витрачаю власні копійки на проїзд, беру харчі. Кожен з дому везе те, що може. Тут бомжів немає,- каже Віталій.- Я тут для того, щоб торгівля припинилася.

7 (1)

Активісти чергують позмінно. Поки одні сплять, інші займаються побутовими справами та захищають редут.

Віталій приймав участь у кожній революції: у «Майдані на граніті», «Помаранчевій революції» і «Революції гідності». І кожного разу він вірив у перемогу демократії. А зараз вірить у теорію малих перемог:

- Кожен редут – це ще одна перемога. Значить, нас все більше підтримують. Після того, як блокада буде мати якийсь результат – який поки не відомо – це надихає людей. Вони будуть знати, що перемога реальна. Тоді люди перейдуть до більш рішучих дій. Це будуть не сотні, а тисячі людей.

Блокада продовжується

Виявляється, за бажання, заблокувати роботу залізниці не так уже й складно.

"Ми вийшли на залізничну колію. За один кілометр до нашого місцезнаходження почали подавати машиністові потяга умовний знак про те, що на рельсах лежить людина. Потяг був змушений зупинитися. Так було заблоковано одну колію. А іншу за такою ж схемою перекрили автомобілем. Коли прийшла переговорна група, ми заявили, що припиняємо будь-яке залізничне сполучення",- пояснює криворожанин Юрій, який воював в АТО у 28-й механізованій бригаді.

9 (2)

Хлопці кажуть, що у товарних накладних цього потяга згадувалося про двадцять з лишком вагонів вугілля, хоча насправді вагонів 54. «Усе це контрабанда», вважають блокувальники.

Юра показує потяг із 54-ма вагонами, у кожному з яких – 60 тонн антрацитового вугілля. Блокадники його не охороняють, тому біля віддалених вагонів то тут то там розсипані чорні грудки – місцеві жителі запасаються на зиму.

  • Ми сказали місцевим, що ми дивимося не на вагони, а в іншу сторону. Тому люди беруть. Пару задніх вагонів напівпорожні. Якщо і побачимо, то не звернемо уваги,- пояснює блокадник із позивним Малиш, забравшись на самий верх потяга і оглядаючи масштаби «націоналізації ахмєтовського добра».

8 (1) (1)

Колії і колеса вкрилися нальотом іржі.

Зараз по вільній колії ходять електрички; один товарняк раз на 2-3 дні привозить для заводу «Фенол» два вагони вугілля.

  • Ми переговорникам із керівництва залізниці пояснили свої вимоги. Домовилися – електрички будуть ходити. І сказали - пустите товарну групу – один товарняк хай і проскочить, але тоді наглухо все перекриємо. Тому вони не ризикують пускати товарняки,- пояснює механізм блокади Малиш.- Ми все фіксуємо на свої камери. Є також журналісти, які нас підтримують, місцева громадськість. Все під контролем.

Генеральний директор Краматорської ТЕЦ Станіслав Волоха пояснює – перейти із антрацитового вугілля на газ – не проблема. Складнощі виникнуть тоді, коли споживачі отримають платіжки за тепло:

"Ми з 1 березня працюємо на газу. З технологічної точки зору це дуже просто. Але давайте дивитися на ціни: вугілля із Донбасу навіть з урахуванням закупки через фірми-прокладки нам коштувало 1400-1600 гривень за тонну. А газ зараз ми палимо по ціні більше 5-ти тисяч за тисячу кубів. Тобто, вартість опалення зросте втричі! Нам дуже пощастило, що якраз закінчився опалювальний сезон",- каже чоловік.

За словами С.Волохи, за вугілля теплоелектростанція платила тільки через банки постачальникам, які зареєстровані на звільнених територіях. Його логіка така: оскільки в зоні АТО банки не працюють, то терористи гроші не отримують.

В Головному слідчому управлінні СБУ діляться враженнями від десятків проведених із сепаратистами допитів і констатують: якщо тарифи на опалення для жителів окупованих нині територій після звільнення зростуть у рази, це буде тільки на руку Росії.

"Ми розуміємо, що блокадники ніколи не спілкувалися із російськими силовиками. Але вони, самі того не розуміючи, грають під дудку ворога. Зараз у тих містах, які знаходяться на окупованій території, але ближче до кордону із Росією, візуально, все непогано: на вулицях прибрано, транспорт ходить, комуналка обходиться недорого. А якщо після визволення на людей зваляться величезні платіжки, вони хором закричать, що їх грабують. І йди потім доказуй, що субсидії їм допоможуть",- пояснює джерело «Четвертої Влади» в ГСУ СБУ.

Житель Донецька Вадим зараз працює у невеличкій фірмі, і отримує 2500 гривень. З них 450 гривень йде на оплату комунальних послуг за двокімнатну квартиру. Для нього це потужний аргумент коли мова йде про те, кому живеться краще – йому на окупованій території, чи його родичам у Слов’янську.

"Моя тітка отримала платіжку за лютий 2200 гривень. Це за 64 квадратних метри. А я плачу в чотири рази менше. То кого тероризують насправді?",- іронізує він.

Ворог поруч

Одночасно на одному редуті проживають 20-30 активістів. Всього ж, починаючи з перших днів блокади, до акції долучилося кілька тисяч людей: колишні військові, волонтери і просто небайдужі, які прониклися ідеєю блокади – домогтися прийняття закону про окуповані території та звільнення військовополонених.

За доброю майданівською традицією, харчі, ковдри, інтернет та інші необхідні речі активісти привезли з собою з дому. Чого не вистачало – привозять волонтери.

  • Волонтери почали допомагати із перших днів блокади. Таким чином дякують за те, що ми робимо. Тільки з’являвся редут, зразу зупинялися і дарували все, що треба. М'ясо свіже, смаколики, солодщі, крупи, олію, масло привозять. Дрова дають місцеві – військові та місцеві активісти,- розповідає Сільвестр, і показує коробку з шоколадними вафлями, точніше, тим, що від них залишилося.

6 (1)

Активісти живуть у спартанських умовах. Їм не звикати – більшість воювали на сході, і жили навіть у землянках.

Солодощі тут довго не лежать. Блокадники заїдають стрес печивом і цукерками, бо алкоголь тут – табу. Єдина доступна альтернатива спиртному – безалкогольні енергетики. Їх деякі хлопці п’ють перед нічним чергуванням – щоб не заснути.

До гучних звуків від обстрілів вони вже давно звикли. Роздивлятися вогні ракет ввечері – одна з найпопулярніших занять ввечері. Воно ж нагадує мету перебування та мобілізує сили – «ворог поруч». Я через кілька годин перебування на редуті теж перестала звертати увагу на бахкання снарядів. І лише в хвилини повної тиші згадую про небезпеку:

  • Ви чули вибухи? Занадто голосно,- бабахнуло так близько, що здається, наче ціляться в наше село.
  • Це щось важке. Д-30, 122 міліметрів,- спокійним голосом пояснює Віталій. 10 кілометрів звідси Фенольна станція, смт. Новгородське. Це сепари стріляють. У них графік обстрілів майже стабільний - з п’ятої вечора і до ранку.

Провокації

Активісти живуть у спартанській обстановці. У центрі намету – буржуйка, імпровізований столик із стареньких дощок, замість стільця – пеньок. Зате є розетки і корпоративний Wi-Fi.

1 (1)

Світ не без добрих людей. Ці дві жінки пускають активістів у свій дім, щоб ті могли по-людськи помитися.

Інтернет потрібен, щоб бути в курсі останніх новин про АТО та дії влади. Але найцікавіше усім дивитися телесюжети за своєю участю. Інформприводів вистачає: раз чи два на тиждень на редутах відбуваються провокації із найрізноманітнішими сценаріями.

"Вірна ознака, що зараз приїдуть гості – сбшники зникають з поля зору. Падлюки. Ми ж їх навіть підгодовували борщем, кашею! І вони дякували. А тепер вікна піднімають і говорити не хочуть",- ображається Віталік.

"Тітушня приїзджає організовано на автобусах. Беруть з собою бабульок – це типу місцеве обурене населення. Два автобуси – жінки, бабусі; і два-три автобуси спортсменів із закритими обличчями. Поки ми пояснюємо стареньким що до чого, спортсмени влаштовують провокації: нападають, ножем можуть порнути", - додає він.

Нерідко після таких сутичок блокандники опиняються у лікарні. Внаслідок останніх кількох інцидентів активісту зі Львова зламали ногу, іншому – камінням розбили голову, третьому порізали ногу.

  • Вогнегасниками, балончиками газовими захищаємося. Ще допомагає бензопила,- каже Сільвестр.
  • А зброя у вас є?
  • Звичайно! Ось моя зброя,- Малиш показує свої кулаки і сміється.

 «Я тут – від імені усіх мам

Музою для блокадників є Галя і Тамара – обоє із Кривого Рогу. Тут вони виконують скромну роль кухарів. Але за спиною у кожної – незвичайна історія.

Біля буржуйки примостилася струнка чорнява жінка у спортивному костюмі із зав’язаним у хвостик волоссям. З-під кросівок виглядають веселі в’язані кольорові шкарпетки. Галину вдома чекають троє синів.

- Я активіст зі стажем. З 2014-го року живу Майданом.  Приїхала сюди, бо прочитала про блокаду у фейсбуці. Діти мою ідею підтримали.

- Це я запросив Галю. І несу за неї відповідальність,- перебиває Віктор, радник міської голови Кіровограду, а за суміцництвом - керівник міського волонтерського штабу.

"Це він жартує,- сміється Галя.- Прийшла в штаб волонтерський. Сказали, що можна приїхати. Я як представник мам із Кривого Роду, які підтримують блокаду, і хочуть повернути наших хлопців із полону. У нас в місті є дві жінки, у яких чоловіки три роки в полоні. Ці жінки стали інвалідами за цей час. Можете увити, що вони відчувають, поки чоловіки в полоні?".

 

12 (2)

Чоловіки привітали блокадниць зі святом весни.

Від екрану планшета відривається Юрій, родом із міста Тальне (Черкаська область). Ще хвилину тому він сміявся над новинами із сайту «Новости Новороссии», а зараз його обличчя стало дуже серйозним, між бровами з’явився пучок вертикальних складок:

 

  • Ми розуміємо, що у нашого керівництва зв’язані руки нормативними актами, Мінськими домовленостями. Я не думаю, що Порошенко не розуміє, що відбувається. Він би і сам блокаду організував. Навряд чи він така сволота. Дивує те що президент відкрито про це не говорить. Поясни людям, розкажи, що так і так…
  • В одного полоненого народилася дитина, яку він ще жодного разу не бачив. Жінка була вагітна, коли він потрапив у полон. А політикам байдуже. Для них ми, виявляється, «агєнти Крємля»,- додає Тамара, яка нещодавно отримала орден Княгині Ольги за свою волонтерську діяльність.

Жінка переводить подих і намагається додати до розмови веселіші нотки:

– Я колись так само сиділа на кухні з подругою і дивилася телесюжет про те, як волонтери в’яжуть маскувальні сітки для наших військових. Подумали, а чому б нам не допомогти? Почали з сіток, а потім почали купувати овочі, і робити готові зажарки, які можна в суп і в кашу додавати. В нас навіть свій бренд був «Зажарка від Тамарки».

  • Вперше почув це від тебе! Йомайо! Оце ж і мені цю зажарку передавали на передову!,- встає від здивування демобілізований хмельниччанин Віталій.
  • Так. Три роки їздила на Донбас на передок. А ти хіба мою зажарку не впізнав? Я ж тут таку саму готую!

Відлуння Майдану

  • А чому у вас висить прапор Правого сектору? Червоно-чорний. Вас Ярош підтримує?
  • Та який Ярош?! Цей прапор з’явився ще задовго до того, як народився Степан Бандера,- злиться тутешній моральний авторитет Сільвестр – дужий високий чоловік із хриплим голосом, учасник АТО.

Чоловік показує фото зі свого телефону – картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану», і тицяє пальцем в червоно-чорний стяг, який зображений на полотні поруч із жовто-блакитним:

"Бачите? Картина датована 1880-м роком. Бандера аж через 19 років народився. Не плутайте", - каже він..

Із Сільвестром краще не сперечатися. Він – людина вольова, імпульсивна, і тут його вважають лідером. Дарма що не має офіцерського звання. Головне – що був на Майдані, у 2014-му році пішов на фронт добровольцем, воював на передовій, і говорить правильні речі.

10 (2)

 

Сільвестр проводить нараду із блокадниками.

"У нас командний дух будується за принципом «я поважаю тебе тільки за те, що ти тут разом зі мною»,- пояснює мені командир охорони барикади №2 Віталій, фермер родом із Хмельницької області.- Майдан для мене не закінчився. Проблеми не вирішені. Тому я тут, де зібралися всі патріоти, люблячі сини України. Я мушу бути тут. Буду тут до перемоги".

Усе життя Віталій боровся за свої ідеї. У дев’яностих працював у Народному Русі, розповсюджував українську символіку. Займався просвітництвом на сході України: у Стаханові, Донецьку, Красногорівці, Мар’їнці доносив ідеї декомунізації.

Слухаю хлопців і наче знову опиняюся на Майдані. Наче знову надворі морозна зима 2014-го. Люди хочуть, того, що і раніше: щоб їх права поважали, і не заважали розвиватися.

Сумчанин Валерій Танцюра 44 роки працював слюсарем, а після виходу на пенсію став громадським активістом. Півроку жив на Майдані, а тепер із задоволенням долучився до блокадників. Купив собі зелену кепку із надписом «Україна» і знову почуває себе молодим:

"Я наче у піонери вернувся. Моя мотивація – за мою рідну Батьківщину, за рідних людей. Треба вигнати жидовську банду. Це моя мрія. А взагалі - треба третій Майдан зі зброєю", - каже він.

Валерій спирається однією рукою на дерев’яний молодий стовбур дерева, який служить опорою у наметі. Стовбур закопали в землю догори дригом. До нього причепили лампу. Щойно зійшов сніг, на стовбурі з’явився малесенький салатовий листочок. Тут це вважають дивом.

  • Наші діти не повинні бачити ту розруху, той голод, той вогонь, що бачили ми. Коли моя дружина бурчить, я кажу, що йду заради неї і дітей, щоб моя родина жила в заможній і незалежні країні. 18 лютого приїжджав у Київ на Інститутську. Був на мітингу, де вимагали звільнення заручників. Сталося дежавю. Я не побачив різницю між Беркутом у 2014 році і тими поліцейськими, які стояли цьогоріч. Дивно, правда?

Відчуття мандрівки в минуле підсилюють спогади активістів про те, як відбувалися сутички із Беркутом, про барикади, і про побиття 30 листопада.

  • В ту ніч я був під стелою. Мене добряче побили: беркутівці зламали п’ять ребер, кілька пальців, кисті рук, удари по голові обернулися черепно-мозковою травмою. Я знепритомнів, і через сильне відчуття холоду прийшов до тями лише на світанку. Хтось привіз мене у ліс – той, що під Броварами, неподалік від станції метро Лісова. Поруч зі мною лежало ще четверо: чоловік років сорока, молодий хлопець, і ще дві молоді дівчини. Я намагався привести їх до тями. Але вони були холодні, мов лід. Мертві.
  • Може, то була галюцинація? У вас же був струс мозку як не як…
  • Лідери Майдану сказали мені те саме. Мовляв, у вас хвора уява. Мене попросили мовчати. Але це не був глюк! Незважаючи на травми, я вже наступного дня читав вірші Стуса на Майдані!,- очі чоловіка благають повірити йому.

Глузування політиків та допити у спецкамері Лукянівського СІЗО активіст пам’ятає дуже добре. Чи допоможе протест забути біль приниження?

Політиків не люблять, але без них – ніяк

Сільвестр з гордістю показує фірмову чашку блокадників: з одного боку вона жовтого кольору, а з іншого – блакитного. Посередині намальований козак:

  • Іменні кружки скоро будуть. І на ній буде надпис «блокада торгівлі з терористами»,- чоловік крутить сувенір у руках, і, здається, уже чітко бачить, як виглядатиме чашка з новим дизайном.
  • Ви дійсно думаєте, що влада зможе домовитися про звільнення полонених?
  • Гройсман каже, що «міністерство не компетентне в звільненні полонених». Тобто, домовитися з ДНР про вугілля воно компетентне, а про полонених - ні?!

Раптом увагу на себе переключає Ляля– цуценя стафордширського тер’єра забігло в намет і почало лащитися і дзявчати – пора ігор!

  • Хоро-о-ша дівчинка! Не те, що ця с*чка Танька!,- хазяїн собаки Володя лагідно чухає її за вухом.

4 (1)

Візит народного депутата Тетяни Чорновол хлопці не можуть забути і досі. Демобілізований боєць 25-ї бригади «Київська Русь» Денис злиться на політиків, бо вважає їх безвідповідальними брехунами.

"До війни я працював в громадській організації «За прозору владу», яка допомагає дітям-інвалідам. Допомагав Тані знайти інформацію для її публікації «Під опікою в концтаборі» про дітей-сиріт, які нікому не потрібні. Возили її по Одеським інтернатам, показували, розказували усе. Чорновол обіцяла, що буде займатися питаннями захисту прав дітей-сиріт, якщо стане депутатом. Ну, стала депутатом, і що? Не допомагає!", - каже він.

Зрозумівши, що добра від політиків чекати годі, Вадим спочатку пішов на фронт, а потім знову повернувся до громадської діяльності. А для душі почав розводити ховрашків.

 

  • Тварини дуже допомагають зняти стрес після АТО. Залишив вдома цілий виводок ховрашків. Уже два тижні тут, тож скоро поїду до хазяйства.
  • Більшість людей із АТО повертаються, бачать несправедливість. Тому вертаються назад. Я коли додому повернувся, то теж планував закінчити свої справи знову їхати воювати. Аж тут подивився навкруги, і зрозумів, що треба ще і внутрішніх ворогів ставити на місце. Тому і став громадським активістом. Хоча бути непродажним активістом дуже важко. На кожного з нас уже заведені кримінальні справи. Але то таке…

Як не парадоксально, одними із ключових запобіжників потрапляння за грати для блокадників є ненависні політики.

"Без депутатів нам було б набагато важче. Парасюк, Семенченко, Соболєв, Саакашвілі… Депутати завдяки своїй недоторканості собою нас закривали. Якщо хтось хоче ще так попіаритись, ми тільки "за",- в один голос кажуть хлопці.

"Ми аполітичні, і згодні прийти будь-якого громадянина, якщо вони підтримують наші вимоги. Ніякого політичного прапору тут не буде. Це 100%",- тут же додає сивочолий Микола, колишній каскадер, який у свої 66 виглядає на 50.

Більшу частину життя чоловік займався спортом та знімався в кіно, вів здоровий спосіб життя, і зараз виховує дев’ятирічну доньку. В АТО його не взяли через вік, але Коля знайшов спосіб як допомогти армії.  Маючи досвід роботи на італійському заводі «Ферарі», активіст вирішив застосувати свої знання автотехніки для ремонту покоцаних авто, в яких гинули українські бійці.

"Волонтери привозили з фронту розтрощені автомобілі. Ми ці машини реанімували і повертали назад. Працювали безкоштовно – вночі. У салоні завжди був млосний запах мертвих тіл. Морально було дуже важко. Але, нічого, справились. 31 автівку передали на передок",- каже він.

Наша розмова переривається. Почалися вечірні збори, які проводить Сільвестр:

  • Стосовно чергування і розподілу людей на групи. У нас тут в групі буде 6 чоловік. Гладіатор, скільки нас?
  • Троє.
  • І нас четверо.
  • Доповнюємо вашу групу ще «Святим» і Владом…

 

Я виходжу на вулицю. По вільній колії зараз має проїхати моя електричка. Напроти станції «Кривий Торець» у кафе «Ух ты!» місцеві жителі святкують чийсь день народження. Десь неподалік голосно підспівує молода циганка. У небі блимають вогні від вистрілів. Життя продовжується, хоча війна зовсім поруч.

Любов Величко

Фото автора

Scroll Up